Четверг, 15.11.2018, 05:20
Приветствую Вас Гость | RSS
Главная | Каталог статей | Регистрация | Вход
Меню сайта
Категории каталога
Мои статьи [74]
Наш опрос
любовь существует?
Всего ответов: 20
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
"Круглий Двір"
Главная » Статьи » Мои статьи

Юрій Бова: «Нам дають шанс зробити Тростянець містом обласного підпорядкування, а ми опираємось, недовірливо ставимось до всього нового»

— Юріє Анатолійовичу, ви щойно повернулись з Польщі. Розкажіть, будь-ласка, про мету і результати поїздки.

— Наш губернатор П. Качур уклав угоду про співпрацю з Любуським воєводством. В рамках цієї угоди і для налагодження відносин з місцевими органами самоврядування було організовано групу з 5 чоловік, куди ввійшли представники Охтирки, Тростянця, Шостки, Білопілля і київського інституту трансформації суспільства, спеціалісти якого налагоджують взаємовідносини між польськими і українськими містами.

В перший день в центрі воєводства, м. Зелена Гура, було організовано зустріч з представниками польських інституцій, як урядовими, так і поза урядовим, вищих навчальних закладів, громадських організацій, обговорювались питання. За «круглим» столом кожен презентував своє місто, показуючи фільм, тобто підбирали міста для попереднього партнерства за схожим статусом з нашими містами — по кількості населення, наявності промисловості тощо. Мені запропонували побувати у невеличкому місті Кожухов з населенням 18 тисяч чоловік, яке має давню історію, про що свідчать середньовічні замки, де нині проходять рицарські турніри. Від м. Зелена Гура воно розташоване в 60 км, недалеко від кордону з Німеччиною (від Берліну 120 км).

Наступного дня зустрівся з бургомістром та заступниками. Пройшли містом, побували на очисних спорудах, що мене завжди найбільше цікавить. В них вкладено величезні кошти Євросоюзу. Всі процеси автоматизовані, виведені на пульт, в зміні лише два робітники, ідеальна чистота. Вразила якість води після очищення — чиста, прозора. На жаль, нам ще далеко до цього. Побував на заводі, де виробляються запчастини до машин «Нубіра» і «Ланос». Продукція відправляється вагонами в Запоріжжя. Оглянули підприємство, яке займається лісопереробкою, подібне нашому лісозаводу. Виробництво інвестовано німцями, високоефективне, відходи використовуються, наприклад, для дитячих майданчиків, що з задоволенням купують німці. Домовився, що привезу своїх спеціалістів-лісопереробників вчитися.

Хотів би відмітити, як тут шанобливо ставляться до людей похилого віку, опікують їх. Це побачив, побувавши в культурному центрі, який знаходиться у колишньому костьолі. Сюди зранку сходяться пенсіонери, прихопивши бутерброди і кожен займається день улюбленою справою. Через кожну годину під музику виконують з інструктором фізичні вправи, танцюють. Ви б побачили 88-річну жінку — бадьора, жвава, з блиском в очах. Згадались наші люди, часто самотні, одні в чотирьох стінах, у яких одна утіха — телевізор.

Головний результат моєї поїздки — переговори з пані Марією Перлак, бургомістром. Показав фільм про наше місто, яким всіх зацікавив, подарував буклети та подарунки-сувеніри від фабрики «КФУ» та палацу дітей та юнацтва. Ми домовились, що наприкінці березня — на початку квітня приїдуть до нас, щоб побачити все власними очима, а наша більша делегація відвідає місто у травні. Для цього планується організувати групу, в яку б ввійшли представники від молоді, депутатського корпусу, виконкому міськради і самої міськради, від освіти, культури, навіть правоохоронних органів, бо там активно працює муніципальна поліція. Далі в планах поїздки дітей, які б проживали у польських сім’ях і навпаки приймати їх дітей у нас. В Зеленій Гурі діє художня школа, яка збирає художні полотна, фотовиставки про Україну, щоб показати це в західних країнах Європи. Ми можемо представити свої роботи з картинної галереї. У Зеленій Гурі відновився колись дуже популярний фестиваль радянської пісні, на який з’їжджаються тисячі туристів. Ми б могли представити, наприклад, свій хор ветеранів, правда, тут проблема виїхати за кордон з такою кількістю учасників. Наприкінці зустрічі було підписано лист про наміри партнерства між містами. Ми відстали і дуже від поляків, нам треба у них вчитися, переймати краще, залучати, як інвесторів.

— Юріє Анатолійовичу, на одній з районних сесій було відзначено, що міська рада активно готується до надання місту статусу обласного підпорядкування. Назвіть переваги і, якщо є, мінуси.

— На жаль, багато хто з депутатського корпусу району не розуміє цього важливого заходу. Заявляють, що тоді не буде і самого району. Але ж міста Лебедин і Охтирка — обласного підпорядкування, проте райони існують. Нам якраз зараз необхідно піднімати статус міста, оскільки існує кілька концепцій адміністративного реформування південної частини області. Такий трикутник, наприклад, Тростянець залишається районним центром, приєднується до нас Краснопілля і, можливо, Лебедин. Тоді до Охтирки приєднується В-Писарівка. Або такий варіант: Тростянець і Краснопілля можна формувати в єдиний район. Є ще один варіант, який найменше нас влаштовує, це обговорювалось в Києві, Одесі, Донецьку, де брали участь фахівці в обговоренні адмінреформ, і я був присутнім. Це створення південного сумського регіону з центром в Охтирці чи Тростянці, який об’єднає також Лебедин, Краснопілля і В-Писарівку.

У нас в такому випадку є одна перевага, якої не мають сусідні райони — це залізниця, в усьому іншому виграє Охтирка по статусу розвитку, комунікабельності. Загроза для нас така: доки вирішується ця модель ми можемо прогаяти час в дискусіях, суперечках, доказах. Якщо наш район приєднають до Охтирського, місто існуватиме, а голова районної ради буде в Охтирці. Тоді за кожним папірцем доведеться селянам їздити туди, як це вже колись було. Тому ще раз повторюю: треба змінювати статус міста, готувати мережу бюджетних організацій тощо. Був же до 1929 року Тростянець селом? Спасибі нашим батькам і дідам, що зробили його перед війною містом.

Хочу звернути увагу, особливо депутатів усіх рівнів й на те, що при існуючій бюджетній системі ми дуже багато втрачаємо. Так умовно з сплачених 100 гривень прибуткового податку, 25 грн. лишається місту, 50 — йде в районний бюджет, ще 25 — в обласний. Місто утримується в основному за рахунок шоколадної фабрики і залізниці, але більша частина коштів вилучається, а нам лишається лише 25% сплаченого людьми прибуткового податку. Якщо ж місто матиме статус міста обласного підпорядкування, то лишатиметься в бюджеті 75%. Це значний фінансовий ресурс, який піде на соціальний розвиток та інші галузі. Судіть самі, річний бюджет міста 5,8 млн. грн., з них 700 тисяч вилучається до районного бюджету — ми ж не живемо, а існуємо, в той час, коли Лебединський район має 42 млн., а Охтирський — 58 млн. З розрахунку на одну людину районного центра чи села виділяється коштів у 20 разів менше, ніж на людину міста з статусом обласного підпорядкування, а в обласному центрі ця цифра ще більша. Не втратить і район, бо йому автоматично надійде більша субвенція за формулою з м.Києва.

Не раз я спілкувався з спеціалістами, але жоден не застеріг мене, мовляв, не роби цього. Навпаки, нам сьогодні дають шанс, а ми сумніваємось, ставимо «палки в колеса». Тим більше в цьому питанні пообіцяв допомогти П. Качур. Це ж прогрес! Ну чому ми так опираємось і недовірливо ставимось до всього нового?



Источник: http://"КД"
Категория: Мои статьи | Добавил: sadovnychyi (29.12.2007) | Автор: Баранюк Надія
Просмотров: 820 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2018