Його відкрила Аліна Шацька, секретар міської ради, привітавши всіх присутніх з цією подією.
— Шановні діти! — звернувся з теплим словом до них Микола Артюшенко, начальник відділу освіти міської ради. — Ви робите дуже потрібну справу, ваш похід, акція «Біль фронтових доріг» носить глибоко патріотичний характер. На цій землі 65 років тому проходив шлях від Курської дуги, який завершився звільненням 23 серпня Харкова. На цій землі, политій кров’ю, наші діди і прадіди показували приклади героїзму. Перемога на Курській дузі зробила крутий перелом у ході найбільшої у світовій історії війни. Завдяки перемозі в цій битві в 1943 році були звільнені від фашистської окупації міста і села Бєлгородської, Сумської і Харківської областей. В нашому невеличкому містечку, де нині 22 тисячі населення, протягом 10 днів проходили надзвичайно жорстокі бої. Тут загинули сотні солдат і ми увіковічили їх пам’ять у бронзі пам’ятників, стел, меморіалів, яких багато на території району. Ось і цій площі присвоєно назву 40-ї Армії, яка звільняла Тростянець, символічний пам’ятний знак — танк Т-34, який першим увірвався в місто. Свято шануємо пам’ять про його екіпаж Сергія Гришина.
Учасник бойових дій Микола Федорович Дейнека сказав:
— Дорогі внучата. Давно пройшли ті тяжкі роки, той жах, який ви, на щастя не бачили і не чули. У 1943 році наші війська виграли жорстоку битву на Курській дузі і почали гнати фашистів до їх логова, встановивши прапор Перемоги на Рейстазі. Бажаю ніколи не знати таких випробувань. Вчіться, продовжуйте життя на планеті.
Проникливим до глибини душі, час від часу викликаючи сльози на очах, був виступ Галини Радченко, представника російської делегації:
— Дорогие жители города, дети! Сегодня на этой площади мы завершаем 7-дневный туристический поход по пути боевой славы частей и соединений, который они прошли с жестокими боями. Мы его начали в Прохоровке, в день празднования 65-летия танкового сражения, дальше наш путь прошел через Красную Яругу, где проходила оборонительная линия, по селам Краснопольского, Тростянецкого районов. Многие боевые части принимали участие в боях, тысячи солдат и офицеров остались лежать в братских могилах. Именно их памяти, именно тем, кто не дожил до сегодняшнего дня, посвящается наш поход. Он международный, хотя когдато это была одна страна, один народ, одна на всех беда и одна победа. Сейчас мы живем в разных странах, но пам’ять у нас осталась одна. Потому к нам присоединились юные следопыты Краснополья. Нас встречали в селах тепло и радушно, на митинги приходили люди, отдавая дань памяти погибшим.
У меня лично свое отношение к тем событиям, к этому маршруту. 16-летним юношей его прошел мой дядя Иван Радченко в составе 77 отделения мотоциклетной роты 183 танковой бригады 10 танкового корпуса , учасник освобождения Тростянца. Дяди нет с нами уже 20 лет, его памяти и памяти всех погибших мы посвятили этот поход.
— Цей похід дав нам дуже багато, — поділилась думками одна з учасниць. — Читати історію — це цікаво, але пройти по місцях бойової слави, почути живу історію від людей — ні з чим не зрівняти. Я в цей похід вклала всю душу, все, що знала і пам’ятала про свого прадідуся, учасника тих подій. Дуже вдячна організаторам походу.
На мітингу виступали члени пошукової групи з Краснопілля, вчитель історії ЗОШ№4 Надія Шевлякова, яка прийшла на мітинг з учнями. На жаль, не було представників з інших шкіл. Пасивно віднеслись до запрошення і представники адміністрації.
— Ми щиро вдячні міській раді, Антоніні Дерев’янченко, директору Палацу дітей та юнацтва, за теплий прийом і участь, а також Володимиру Дронову, директору АТП-15946, — сказала керівник походу Галина Радченко. — Міська рада організувала нам прекрасну кількагодинну екскурсію, ми приємно враженні Круглим двором, Алеєю Закоханих, краєзнавчим музеєм, Нескучним та іншими архітектурними спорудами, визначними місцями.
